Гарун, колишній перекладач у французькій армії:
“Привіт. Як справи? В мене для тебе гарна новина!”
Голос співрозмовника у телефоні:
“Кажи!”
Гарун:
“Я щойно отримав візу до Франції. Як тільки приїду, прийду до тебе. Або краще я дам тобі мою адресу, а ти сам завітаєш до мене. А я тебе відвідаю, коли трохи звикну на новому місці”.
Голос у телефоні:
“Так, звичайно ж!”
Гарунові 25 років. Упродовж 4-х років він працював перекладачем для французьких вояків в Афганістані. Після річної процедури він отримав французьку візу. Його від‘їзд запланований за кілька днів.
Гарун, колишній перекладач у французькій армії:
“Я не забув ті дні, коли працював з військовими. Усе це назавжди залишилося в пам‘яті, у думках”.
Одного дня під час супроводу конвою, який постачав провізію до французької бази, Гарун потрапив під обстріл.
Гарун, колишній перекладач у французькій армії:
“В якусь мить я подумав, що нам кінець, тому що нападники були розташовані на зручному місці на горі, а ми були внизу. То було дуже небезпечно, і мені стало страшно, всі почали кричати. На щастя, ми почали відстрілюватися, ще і ще, ми просувалися далі, стали йти швидше, а потім солдати національної армії прийшли нам на допомогу. Згодом все владналося. Інакше ми б загинули”.
Після виведення французьких військ 2014 року війна в Афганістані не закінчилася, як могло би здаватися на перший погляд. Таліби продовжують бойові дії, Гаруна вони вважають зрадником.
Гарун, колишній перекладач у французькій армії:
“Я пишаюся тим, що допомагав французьким військовим. То був мій обов‘язок – працювати, допомагати, співпрацювати з французькими солдатами, з НАТО. Я пишаюся і зовсім не шкодую”.
За кілька днів до від‘їзду Гарун святкує завершення Рамадану разом з родиною.
Гарун:
“Зі святом усіх! Наступного року в цей час я вже буду у Франції!”
Абдул Кабір, дядько Гаруна:
“Так!”
Гарун:
“Я телефонуватиму вам”.
Абдул Кабір, дядько Гаруна:
“Для нашого Гаруна надто небезпечно залишатися тут. Ми раді, що він їде до Франції, тому що там він зможе жити в мирі. Нехай тебе Бог береже!”
Гарун:
“В мене немає іншого вибору, тут я ризикую життям. Якщо колись в Афганістані запанує мир, то ми зможемо повернутися, щоб відбудовувати країну. Але коли саме це станеться – ми не знаємо”.
Сьогодні Гарун уперше в житті прощається з рідними в Афганістані. У Франції на нього чекає нове життя.
На іншій околиці міста Наджибу пощастило менше. Він працював на каналі Omid FM на радіостанції “Надія”, яку створила французька армія у небезпечній провінції Капіса. Після кількох погроз із боку талібів Наджибу довелося ховатися в афганській столиці разом з дружиною та двома дітьми. Сьогодні він відчуває себе “в‘язнем Кабула” і весь час залишається дуже обережним.
Наджиб, колишній перекладач у французькій армії:
“Таліби казали нам: “Усі ви зрадники. Якщо ми вас упіймаємо чи візьмемо в полон, то стратимо вас усіх. Ми відріжемо вам голови або спалимо живцем”. Вони телефонували нам на номер раді
